Особливості організації інноваційної діяльності з дітьми дошкільного віку

«Чи подумали ви про дітей?» - запитуємо ми батьків, що розлучаються.

«Чи подумали ви про дітей?» - запитуємо ми вихователів, вчителів, що проводять «заходи» для власного самоствердження. «Чи думаю я про дітей?» - запитання із запитань, яке повинно виникати у педагога, перш ніж він починає справу, якою б хорошою і доброю вона не здавалася на перший погляд.

Кожен творчий педагог завжди шукає ті форми організації освітнього процесу, які є ефективними саме для тих дітей, із якими він працює зараз. Безперечно, цей пошук сприяє розробці, апробації та впровадженню у практику роботи інноваційних технологій, які є гвинтиками у досить складному механізмі, який носить назву «освітній процес».Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні є формування освіченої творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров’я, підходити до цього процесу потрібно дуже і дуже виважено і обережно.

Педагогіка трактує інновації, як результат творчого пошуку оригінальних, нестандартних рішень різноманітних педагогічних проблем, прямим продуктом якого можуть бути нові навчальні технології, оригінальні виховні ідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи в управлінні освітнім процесом. Важливим продуктом педагогічних інновацій є зростання майстерності педагога, рівня його культури, мислення, світогляду. Тому кожний небайдужий до справи працівник освітянської ниви намагається проаналізувати свій внесок у процес виховання. Ми маємо пробудити в своїх маленьких вихованців інтерес до знань, любов до навчання. Саме тому так багато важить доброзичлива атмосфера в педагогічному колективі, взаємний обмін думками, проблемами, досвідом, найменшими знахідками у роботі з дітьми. Запорука гармонійного розвитку дитини – створення належного розвивального середовища. Забезпечення просторого світлого інтер’єру, ігрового реквізиту у достатній кількості – зручно розмістити його, дають змогу дитині займатися тим, що хочеться – гратися разом здрузями, почитати, помалювати, а то й усамітнитися в спеціально обладнаних для цього куточках. Отже, щоб виховати у дошкільника свідоме ставлення до світу, його треба спочатку навчити бачити, відчувати, роздивлятися, віднаходити, порівнювати, аналізувати, а потім розуміти сенс і цінність світу. Пам’ятаймо: перше враження від сприйнятого у дитинстві залишає незабутній слід у свідомості на все життя, а здатність розуміти й   приймати його моральні основи слугуватиме підґрунтям для подальшого особистісного становлення.

Важлива роль належить особистісному підходу до дітей, це складна теоретична і практична проблема. Її складність зумовлена перш завсетією обставиною, що особистість є чи не найскладнішим утворенням у світі. Існує тільки один спосіб реалізувати особистісний підхід у навчанні – зробити навчання сферою самоствердження особистості.

Так сталося, що коли я почала працювати, то не вибирала свідомо жодної з методик. Проте в процесі роботи методика Марії Монтессорі виявилась для мене ближчою. Вона теж є моделлю особистісного орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідеяпро те, що кожна дитина, з її можливостями , потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку, і діти дошкільного віку мають певні етапи. З двох-чотирьох років дитина вимагає точного виконання всіх церемоній. І якщо дитину в цьому віці привчити до порядку, то це залишиться на все життя. Дітям трьох-чотирьох років подобається писати, а з чотирьох до п’яти -  ці дітки люблять «читати». Тільки до шести років діти "вбирають" у себе запахи , кольори, звуки.

Яким покажуть дитині світ дорослі в цьому віці, таким вона і сприйматиме його на слух, на зір, на запах. І в шість років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей.

Таким чином, спираючись на праці Марії Монтессорі, а також на власний досвід роботи з дошкільнятами, я вважаю, що

- виховання повинно бути вільним;

-  виховання повинно бути індивідуальним;

- виховання повинно спиратись на дані спостережень за дитиною.

Якщо вірити природі дитини, якщо прагнути вилучити будь-який авторитарний тиск на людину, яка формується, якщо орієнтуватись на ідеал вільної, самостійної, активної особистості, якщо враховувати, що усе життя дитини - від народження до громадської зрілості - є розвиток її незалежності і самостійності, то успіх не забариться, і маленька людина виросте не затурканою і боязливою особою, а вільною, незалежною, вона стане особистістю. І все, до чого пригорнулося серце людини в дитинстві, залишиться з нею назавжди - так вважаю я.

Місток, який прокладає дошкілля до шкільного життя називається особистісним потенціалом. Я переконана, якщо в дошкільному дитинстві нам вдасться побудувати цей місток, він забезпечить малюкові спокійний перехід до невідомої царини під назвою школа.